Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...
Але, братишки и сестренки, слышите тут истороньку мою, как я купила шишки марихуаны и пила чай с мартышками в зоопарке. Вот расскажу все по-честному, чтобы не было сомнений.
Давайте начнем с самого начала, веселого и трешового. Один раз, я и мой креативный приятель решили сходить на закладки. Ну, не на те, что вы подумали, хехе. Мы хотели порадовать свои нейроны и хорошенько расслабиться. Так что я связалась с моим клевым друзьям по дворам, чтобы добыть клочок драча. Ну, вы понимаете, о чем я говорю, да? Ага, про марихуану речь.
Нашли мы запрятку, где нас ждал настоящий баян, размером с скрипку. Взяли пару штук, чтобы на вечер было хватать. Домой побежали, чудили, ржали до слез. Только и ждали, когда же настанет время отпуска тревог и окунуться в заколдованный мир. А день исчезал, как капля росы в пустыне. Наконец, пришел вечер и настало время нашей дискотухи.
Музыка рубила, люди танцевали, а мы сидели в уголке и кайфовали от нашего драча. Все вокруг сливалось в разноцветные пятна, а мы ютились и наслаждались моментом. Но тут нас агриться начали, что-то воняет, дескать. Валить домой, типа, и выпилить все это. Но мы не слушали никого, ведь мы были на волне хайпа и нам было все равно на окружающих.
Погнали мы нашу пьянку дальше, полетели навстречу новым приключениям. И вот, однажды, решили мы зайти в зоопарк. А че не зайти, ведь это же весело и необычно. Наверное, мартышкам было скучно, потому что они приняли нас как своих новых друзей. Ну, я конечно же шутю, они нас ненавидели, когда мы бросили им свою шишку. Они нам такой взгляд суровый кинули, что мы поняли – пора выплывать отсюда.
| Но я тебе скажу, дружище, каждый день такого не бывает! |
Шалавы судьбы, братан, шалавы судьбы... |
"А вот драч тебе, мартышка!" - мы крикнули им и сматерились, удирая в ночь.
И вот такая вот история, ребятки, как я купила шишки марихуаны и пила чай с мартышками в зоопарке. Не знаю, стоит ли вам повторять мои приключения, но все-таки, однажды в жизни можно побаловаться. Но помните, не лезьте впрок в этот опасный мир, если нет опыта и знаний. Всем мира и добра!